Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!
Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.
Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.
Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.
Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.
- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?
Тип поковиркався та відповів:
- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?
А я йому:
- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.
Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.
Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.
- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!
А я засварив його:
- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?
Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"
Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.
Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.
- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?
І я відповідаю:
- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.
Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.
Йоу, братаны! Чекайте, что у меня тут есть, вот история про то, как я купил еду с ТГК и потом пошел на концерт группы "Пикник" в Крокус Сити Холл. Зарядившись закладками, я отправился весь шаровой на прикол. Был я в муке, но ничего, я не лейм, у меня всегда все по плану. Так что давайте начнем.
Вот просыпаюсь я, на расслабоне, полная шишка глотка сухая, а в голове уже пестрые краски психоделиков. Часики на стене медленно тикают, а мне пора действовать. Все давно уже собрал – ключи от квартиры, деньги в наличии и, конечно же, свой фирменный помазуха. Что ж, пора собираться.
По дороге до места встречи на каждом углу наталкиваюсь на своих закадычных бро, с которыми обычно ныкаюсь. Вместе с ними мы обсуждаем свои закладки, перекрываем небольшие долги и сматываемся по своим делам. Мне повезло, что они всегда знают, где достать найсовую еду – с ТГК, самого коврового пацана в этом городе. Передают мне контакт, а я уже знаю, что через несколько часов моя грелка будет полненькая.
Добираюсь я до места встречи, и уже вижу Лейма, стоящего у своего черного шарового "Жигуля". Посвистывает он, сигнализация его авто в такт. Ну, такое, ничего, мы его понимаем, сам в сарайчике гонял. Вручает он мне упаковку, и я по приколу пускаю глаза на нее – там, кажется, на пару лет вперед хватит кайфа. Одной рукой беру товар, а второй отдаю Лейму деньги и попутно плюсую ему за своевременный приход. По пацанам с ТГК не сидишь без дела, они своё дело знают.
Счастливый и готовый к приключениям, я направляюсь к метро. Ведь вечер сегодня особый – концерт группы "Пикник" в Крокус Сити Холл. Билеты в кармане, настроение на высоте – чего еще можно желать?
Пока я в метро перемещаюсь, решил сделать небольшую заморозку времени и подумать о том, почему вечер сегодня будет особенным. Ведь "Пикник" – это не просто группа, это моё всё, душевные песни и куча энергии. Их музыка как наркотик, от которого невозможно оторваться. Они поют о жизни, о любви, о настоящих ценностях, и всегда заставляют задуматься.
В итоге, я добираюсь до Крокус Сити Холл и уже вижу вокруг себя огромное количество одноклассников. Мы знакомы давно, тусим вместе и на концерты ходим. Все настроены на одну волну, все идут погрузиться в море музыки и эмоций. Внутри шарового Крокуса – огромная сцена, на которой скоро произойдет настоящее волшебство.
Конечно, перед тем, как заходить в зал, я решил навернуть небольшую помазуху, чтобы быть полностью на волне. С ТГК это не проблема – достаю упаковку, засыпаю немного порошка на руку, но тут внезапно мой расслабон нарушается. Какой-то типок заходит ко мне и предлагает свою помазуху с примесями. Я долго думаю – стоит или нет? Но всё-таки решаю отказаться. У меня свои закладки, я им доверяю. Буду держаться плана и не идти на поводу у этого незнакомца.
Времени уже почти нет – я вхожу в зал. Там, на сцене, группа "Пикник" уже собирается начать свое выступление. Атмосфера настолько насыщена энергией, что я сразу ощущаю, как кожа покрывается мурашками. Песни звучат и впиваются в каждую клеточку моего тела.
Одна за одной звучат хиты, на которых мы выросли, которые стали гимнами нашего поколения. "У шамана три руки", "Электричка", "Пора в путь-дорогу"... Каждая песня вызывает бурю эмоций внутри меня.
|
Я закрываю глаза и впускаю их музыку, позволяю каждой ноте проникнуться в мою душу. В это мгновение я чувствую себя свободным от всех проблем и забот, просто плавая в ритме и мечтая о мире безоглядного счастья.
Вокруг меня только единомышленники, все находятся в одной галлюцинации от музыки. Народ скачет, подпрыгивает, машет руками в такт каждой песне. Ни один из нас не хочет, чтобы концерт заканчивался. Но время неумолимо, и в конце "Пикник" благодарит нас за наше присутствии.
И это был тот самый вечер, когда я получил свою дозу музыкального наркотика от группы "Пикник". Вечер, когда наша душа раскрылась под звуки и слова их песен. Безусловно, это был лучший трип в моей жизни, на который я отправился с закладками, на расслабоне и полный помазухи.
Этот опыт навсегда останется в моей памяти и будет напоминать о том, что музыка – это настоящая наркотика для души. Она способна перенести нас в иное пространство и время, открыть новые горизонты восприятия.
Иногда нам так не хватает этого музыкального путешествия, чтобы отвлечься от серых будней и погрузиться в мир фантазий. И группа "Пикник" – лучшая проводница в этом путешествии.